Педагогічна взаємодія

Особливості компетентісно-орієнтованого уроку

Реформування освіти сьогодні передбачає перехід від навчально-дисциплінарної моделі організації навчально-виховного процесу до моделі особистісно-розвивальної, що має великі можливості щодо вирішення проблем, пов’язаних із впровадженням у навчально-виховний процес компетентнісно-орієнтованого підходу, з формуванням та розвитком ключових життєвих компетентностей, бо дає змогу здійснити діагностику рівня розвитку компетентностей як окремого учня, так і класного колективу, навчального закладу, виявити  проблеми, пов’язані з розвитком компетентностей, причини  їх виникнення, здійснити моніторинг, впливати на їх розвиток відповідно до проблеми та можливостей конкретного учня, класу.

Дані таблиць (додатки А, Б)  наочно демонструють взаємозв’язок змісту ключових життєвих компетентностей  та параметрів особистісного розвитку. Впровадження цілісної системи проектування  особистісного розвитку компетентностей учнів в практику роботи школи дасть змогу оцінити реальний стан рівня розвитку особистісної, соціальної,   пізнавальної та оздоровчої компетентностей, здійснити якісні моніторингові дослідження змін в їхньому розвитку в той чи інший бік, виявити основні причини проблем особистісного розвитку кожного учня, соціальних груп, класного колективу, а також всіх інших учасників  навчально-виховного процесу та, найголовніше, - впливати на розвиток компетентнісно-орієнтованої особистості через  проектування особистісного розвитку кожного учня, класного колективу, закладу.

На підставі міжнародних і національних досліджень в Україні виокремлено наступні ключові компетентності:

-         Уміння вчитися;

-         Здоров’язберігаюча;

-         Соціальна;

-         Загальнокультурна;

-         Інформаційна.

Формування компетентностей учнів зумовлене реалізацією не тільки відповідного оновленого змісту освіти, а й адекватних методів та технологій навчання. Так, формуванню необхідних компетентостей сприяє продуктивне навчання, яке забезпечує засвоєння знань та умінь, володіючи якими випускник школи знаходить підґрунтя для свого подальшого життя.

І. Підласий, підкреслюючи, що продуктом школи є людина, особистість, відзначає основні задачі, які підлягають реалізації щодо формування компетентостей особистості в сучасній школі:

* створення умов для розвитку та самореалізації учнів;

* задоволення запитів та потреб школяра;

* засвоєння продуктивних знань, умінь;

* розвиток потреби поповнювати знання протягом усього життя;

* виховання для життя в цивілізованому громадянському суспільстві.

Але жодна людина не діятиме, якщо вона особисто не зацікавлена в цьому. Природа компетентності така, що вона може виявлятися лише в органічній єдності з цінностями людини, тобто в умовах глибокої особистісної зацікавленості в даному виді діяльності. Отже, цінності є основою будь-яких компетенцій. Як же можна цього досягти? Як зацікавити учнів, щоб підвищити рівень їхньої компетентності?         

Тільки на уроці, як сотні років тому, зустрічаються головні учасники освітнього процесу: учитель та учень. Між ними завжди - незвіданий світ знань, протиріччя між пізнаним і ще не освоєним, між почуттям задоволення від успіху та нелегкою працею освоєння нового, пізнання навколишнього. Тому підкреслимо: урок повинен бути сучасним у широкому розумінні цього слова.
Сучасний урок - це основний механізм засвоєння школярами стандартів освіти та формування рівня, що перевищує ці стандарти.

«Сучасний урок – це урок демократичний. Він проводиться не для учнів, а разом з ними. Його характеризує не навчання словом, а навчання справою».

 

Робота вчителя над реалізацією компетентнісного підходу до процесу навчання в умовах нового змісту  освіти починається зі складання конспекту уроку з урахуванням виявленого під час діагностики рівня розвитку компетентностей окремих груп учнів, класних колективів  (перший етап – виявлення діагностичних даних, які використовуються для подальшого статистичного аналізу в системі психолого-педагогічного моніторингу особистісного розвитку компетентностей учнів).

З цією метою поряд з традиційним визначенням теми, типу, триєдиної мети, структури і змісту уроку  (за Ю.Конаржевським) вчитель виділяє навчально-виховні моменти, які він буде здійснювати на кожному етапі уроку, а в їх контексті – над розвитком яких предметних ключових життєвих компетентностей він буде працювати. Таким чином, вчитель свідомо протягом всього конспекту уроку на основі проблем та потенційних можливостей класу, групи учнів планує, через які навчально-виховні моменти він буде працювати над розвитком компетентностей і відповідно до цього добирає зміст навчального матеріалу, методи навчання, форми організації пізнавальної діяльності учнів, види контролю, які працюють на створення розвиваючого компетентнісно орієнтованого уроку (додаток В).

 

Організація педагогічного процесу на засадах компетентнісно орієнтованого підходу до навчання неможлива без визначення провідних принципів оцінювання рівня сформованості компетентності учнів. Вивчення даних останніх досліджень даної проблеми в педагогіці, спостереження за шкільною практикою, дали можливість це зробити. Серед найбільш суттєвих підходів до оцінювання компетентостей учнів слід виокремити такі:

* значущість. Оцінюванню мають підлягати лише найбільш значущі передбачені результати навчання та діяльності учнів.

* адекватність. Цей принцип означає, що оцінка має бути адекватною цілям та результатам навчання, що знання та вміння учнів мають неформальний, практичний характер; діти готові їх застосувати в житті. Крім того, оцінювання має відбуватися в динаміці.

* об'єктивність. Її можна досягти, зокрема, добором дуже точних та конкретних критеріїв оцінки.

* інтегрованість. Оцінювання має бути інтегрованим у процес навчання, стати його невід'ємною складовою. Не є справедливим оцінювання того, чому учитель не навчив учнів. Дуже важливо, щоб оцінювання та оцінка мали виховний характер та сприяли оптимізації процесу навчання.

* відкритість. Оцінювання має бути відкритим, його критерії та стратегія повинні бути відомими учням заздалегідь. Відкритість також передбачає залучення до розробки критеріїв та способів оцінювання самих учнів, як і можливість оцінювання ними власної діяльності. Використання цього принципу зробить оцінювання більш об'єктивним та справедливим.

* зрозумілість. Форми оцінювання, цілі та процес оцінювання мають бути простими та зрозумілими учням, доступними та зручними у використанні. Оцінювання має стимулювати навчальну діяльність та соціальну активність учнів, даючи можливість не тільки контролювати, але й навчати.

«Компетентнісно орієнтований підхід в освіті не дозволяє ототожнювати оцінку освітніх результатів з традиційною системою показників успішності. Переорієнтація школи на формування ключових компетентностей має супроводжуватися змінами не тільки освітньої стратегії та технологій, але й способів оцінки результатів навчання».

 

Додаток А

 

Ключові життєві компетентності	Зміст  ключових життєвих компетентностей	Параметри, які підлягають відстеженню
ОСОБИСТІСНА	Розвиток індивідуальних здібностей і талантів, обізнаність у власних сильних і слабких сторонах, здатність до рефлексії, динамічні знання	-наявність відторгнутих, ізольованих учнів; -рівень тривожності, імпульсивності, агресивності учнів; -схильність до нечесної поведінки; - рівень замкнутості, впевненості, екстернальності учнів; -рівень естетичної чутливості; -рівень активності в художньо-образній діяльності (активність через засоби вираження власного «Я», реалізація творчого потенціалу); -ставлення батьків до дітей в сім’ях ; - рівень сформованості ціннісних орієнтацій в художньо-образній діяльності; -рівень сформованості ціннісних пріоритетів у напрямках «Я і сім’я », «Я і мистецтво»; -рівень активності в духовно-катарсичній діяльності (самопізнання, самовизначення, само актуалізація, самоочищення на фізичному, психічному, соціальному та духовному рівнях);
СОЦІАЛЬНА	Співпраця, робота в команді, комунікативні навички: соціальне єднання, ціннісні орієнтації, саморегуляція, культура міжособистісних відносин	-актив, пасив в класних колективах; -рівень  асоціальності учнів; -рівень активності учнів в дозвільно-ігровій діяльності (проведення та організація відпочинку, участь в іграх); -рівень активності в предметно-перетворювальній діяльності (перетворення предметів навколишнього світу, суспільства); -рівень активності в соціально-комунікативній діяльності (взаємодія людей, утворення молодіжних організацій, груп, піклування про оточуючих, підтримка, допомога); -рівень активності в громадсько-корисній діяльності (опікування, спрямоване на задоволення потреб та інтересів окремих соціальних груп); -рівень активності в національно-громадській діяльності (реалізація інтересів дитячих групувань, організацій, молодіжних рухів, українського суспільства) -рівень сформованості ціннісних орієнтацій в означених видах діяльності -рівень колективоутворення в класах; рівень сформованості ціннісних пріоритетів у напрямках «Я і праця», «Я і друзі», «Я і громадські обов’язки», «Я і моральні цінності»

 

 

 

Додаток Б

 

 

Ключові життєві компетентності	Зміст  ключових життєвих компетентностей	Параметри, які підлягають відстеженню
КОМПЕТЕНТНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ВЛАСНОГО ЗДОРОВ’Я	Соматичне, фізичне, психологічне здоров’я ; рівень валеологічних знань	-стан здоров’я ; - рівень фізичного розвитку; -вплив фізичного розвитку на психічний стан; -рівень активності в фізично-оздоровчій діяльності; -рівень сформованості ціннісних орієнтацій в фізично-оздоровчій діяльності; -рівень сформованості ціннісних пріоритетів у напрямку «Я і  здоров’я  »
ПІЗНАВАЛЬНА	Навчальні досягнення, сформованість операцій розумової діяльності; уміння й навички оперувати науковими  знаннями та фактичним матеріалом	-рівень активності учнів в навчально-пізнавальній діяльності (пошук нової інформації, засвоєння знань про природу, суспільство, людину, предметом активності виступають нові знання, вміння й навички, формування пізнавальної активності) -рівень сформованості ціннісних орієнтацій в навчально-пізнавальній діяльності; -рівень сформованості ціннісних пріоритетів у напрямку «Я і навчання»

 

 

Додаток В

 

Алгоритм підготовки компетентнісно-орієнтованого уроку

 

• Конкретизація загальної мети (визначення предметної і ключових життєвих компетентностей);
• Поділ змісту теми на навчальні ситуації;
• Формулювання цільового завдання до кожної навчальної ситуації;
• Вибір методів навчання, адекватних цільовим завданням (засвоєння – формування - узагальнення) та змісту навчального матеріалу (теоретичний, емпіричний, практичний);
• Вибір форм організації навчальної діяльності;
• Очікуваний результат.