ПЕДАГОГІЧНЕ  ЕСЕ

Моє  покликання - учитель

                                                                                    Для  того, щоб  мати  майбутнє, необхідно бути  готовим  зробити  щось нове.

                                                                                                                                 Пітер   Друкер

Кожна  людина  починається  та  визначається  Шляхом, Доланням  і  Сходженням. Її  значущість  у  житті  вимірюється  тими  вершинами, які  вона  вміє  побачити  та  будь – що  прагне  досягти. А  формула  людського  щастя  складається  з  кроків, які  всі  ми  робимо  назустріч  висотам  своєї  мрії.

Ось  і  в  мене  є  свій  шлях, свій  досвід  відкриття  та  долання, яким  можу  поділитися  з  усіма, хто  бачить  сенс  життя  в  пізнанні  нового, у  невпинному  сходженні, відкритті  невідомого, перемозі  над  сумнівами  та  ваганнями.  Скільки  себе  пам’ятаю, я  завжди  мріяла  бути  вчителем. Саме  тому, можливо, і  впевнена, що  вчителями  не  стають, ними  народжуються. Хоча  переконана, вчитель – це  не  тільки  Божий  дар, а  й  дуже  відповідальна  та  наполеглива  праця. Мені  в  житті  пощастило, бо  довелося  зустріти  вчителів, які  допомогли  правильно  обрати  життєвий  шлях . До  закінчення  школи  питання «ким  бути?»  і  «де  вчитися?» практично  були  вирішені.

А  далі – навчання  в  Донецькому  державному  університеті  на філологічному  факультеті. Оволодіння  знаннями, вивчення  психології  та  педагогіки, ознайомлення  з  досвідом  роботи  знаменитих  педагогів, навчання  методиці  викладання  предмета  в  школі – все  наближало  до  того  моменту, щоб  можна  було  сказати: «Мрія  здійснилася».

Ніколи  не  забуду  свій  перший  урок, до  якого  ретельно  і  з  хвилюванням  готувалася. Добре  пам’ятаю, як  раділа  першим  успіхам, добрим  словам  підтримки  вчителя – наставника. Йдучи  на  роботу, знала, що  мене  чекають  допитливі  очі  моїх  учнів, їхні  посмішки, веселі  голоси. Звичайно  ж, були  й проблеми, але  вони  мене  лише  загартували. І  я  ніколи  не  шкодувала, що  стала  вчителем. Тому  й  можу  з  упевненістю  сказати, що  я – успішна  людина, бо  займаюсь  улюбленою  справою.

Своє  професійне  сходження  розпочинала  з  вивчення  досвіду  тих, хто  йшов  поряд  зі  мною. Всі  вони  були  найважливішими  у  світобудові  людьми – вчителями, батьками, наставниками. Вони  запалювали  нові  зірки  і  розводили  багаття, долали  темряву  і  страх. І  зараз  я  прагну  зберегти  відвойоване  у  темряви  незнання  світло  і  обов’язково  примножити  його, додавши  горіння  власного  серця.

Мій  педагогічний  стаж  складає  33  роки, кожен  з  яких  був  дивовижним  уроком  добра, людяності, життєвої  мудрості, який  надавали  мені  мої  учні. Щоб  кожний  урок  для  моїх  вихованців  зробити  повчальним, незабутнім  і  цікавим, наполегливо  працюю. Основою  всієї  моєї  педагогічної  діяльності  стала  необхідність  у  постійному  самовдосконаленні. Китайське  прислів’я  говорить: «Вчитися – все  одно, що  гребти  проти  течії: тільки  перестанеш, і  тебе  несе  назад». Щоб  мати  право  навчати, треба  постійно  вчитися  самому. Недарма  слова «вчитель – вчити – навчати – навчатися» мають  спільний  корінь.  Учитель  може  навчати  дітей  до  того  часу, поки  сам  навчається.

Скільки  існує  людство, стільки  буде  існувати  поняття  «вчитель». Дуже  просте  тлумачення – це  людина, яка  наставляє, передає  свої  знання, вміння  іншій  людині. Вчитель – артист. Його  роль  триває  довгі  роки, він  повністю  занурюється  у  свою  роль, живе  нею. Вчитель – лікар, який  зцілює  не  тільки  тіло, а  й  душу. Багатьох  своїх «пацієнтів» лікує  роками, і  пройде  багато  часу, перш  ніж  вони  зрозуміють, що  дав  їм  учитель  і  подякують  за  це. Вчитель – будівник. Він  «будує»  людські  долі. Одне  невірне  слово, неправильний  рух  і  можна  зламати  все, що  будував  так  довго. У  той  же  час, учитель – проста  людина, зі  своїми  радощами  й  печалями, проблемами. Він  багатогранний  і  цікавий, суворий  і  добрий, справедливий  і  непідкупний. Звідки  ж  бере  свої  сили  вчитель, щоб  одночасно  бути  вихователем  і  педагогом, скульптором  і  артистом, матір’ю  та  батьком?

Я  розумію, що  зараз  школа  переживає  не  найкращі  часи. Вона  відображає  і  несе  в  собі  всі  проблеми  нашого  суспільства. Але  я  люблю  свою  роботу, хоча  в  даний  час  і  не  престижно  бути  вчителем. У  школі  залишилися  закохані, вірні  їй  люди, готові  завжди  на  самопожертву  в  ім’я  майбутнього. Сучасне  суспільство  потребує  людей  з  глибокою  вірою  в  себе, у  свої  здібності, що  уміють  ці  здібності  реалізовувати  в  ім’я  особистого  і  загального  щастя. Моя  мета – підготувати  учнів  до  життя  і  професійної  діяльності  в  новому  інформаційному  просторі, тому  багато  часу  приділяю  тому, щоб  навчити  школярів  самостійно  мислити, зіставляти  факти, знаходити  потрібну  інформацію, тобто  вчу  їх  ВЧИТИСЯ.

Яким  же, на  мою  думку, повинен  бути  сучасний  учитель? Яскравою  і  привабливою  особистістю, щоб  у  ній  відчувалася  сила  волі  і  душі – ось  що  головне, що  характеризує  сучасного  педагога. Цьому  вчать  багато  прочитаних  книг, сотні  пройдених  доріг  і  велика  кількість  людей, яких  я  зустріла  на  своєму  шляху. Цьому  вчать  труднощі, які  траплялись, але  з  кожним  разом, долаючи  перешкоди, я  ставала  сильнішою. Цьому  вчать  мене  мої  учні, день  у  день, від уроку  до  уроку. Сократ  сказав: «Навчаючи, вчимося  самі». І  треба  бути  здібним  учнем, щоб  зрозуміти  і  прийняти  всі  уроки, які  тобі  дало  життя, і  стати  справжнім  учителем. Треба  вірити  у  свої  сили  і  сили  тих, чиї  очі  кожного  дня  з  надією  дивляться  на  тебе. Щоденне  спілкування  з  учнями  дає  мені  силу, радість  життя, надію  на  те, що  живу  на  цій  планеті  не даремно, що  після  мене  залишиться, нехай  і  не  такий  значний, а  все  ж  таки  слід.

Школа  для  учнів - це  набуття  знань, а  для  вчителя – книга  життя, читаючи  яку, сторінку  за  сторінкою, набираєшся  безцінного  досвіду. І  важливо, щоб  цей  досвід  учителя  із  маленької «зернинки», яку  він  вкладає  в  кожного  свого  учня, проріс  урожайним «колоссям»  на  життєвій  ниві  його  вихованців.

Я  вірю, що  мої  найкращі  уроки  ще  попереду. І  продовжувати  їх  буде  саме  життя. Завжди  думаю  про  те, чи  стануть  мої  уроки  для  учнів  проповіддю  Добра, Честі, Милосердя, Справедливості. Моє  покликання – учитель… Чим  більше  викладаю  мову  та  літературу, тим  більше  відчуваю  відповідальність. Відповідальність, тому  що  мені  довірили  маленьку  душу, а  я  повинна  створити  Людину, і  не  просто  Людину, а  читача, творця, митця. Як  це  зробити? Одвічне  питання… Мій  досвід  підказує  мені, що  я  обрала  вірний  шлях.

Ялдишева  Світлана Василівна