Виховний захід
Учитель. Мурашкіна О.В.
Чорнобиль – зона «чорної полині»
Хід заходу
Вчитель.
Чорних дат у людства є немало.
Кожна з них – це міна під прогрес.
Найстрашніше, що усіх спіткало, -
Вибух на Чорнобильській АЕС.
Двадцять шосте квітня – День скорботи.
Зранку скромних квітів я знайду
І на знак журливої турботи
До могил засмучених піду.
(Запалюється свічка)
Учень
Атомний диптих
Жорстокий, ніжний і свавільний світе,
Скажи скоріш, що діяти мені,
Тебе чи ненавидіти, а чи любити
У міражах чорнобильських вогнів?
Мовчиш... А серце жде і прагне слова,
Немов земля обвуглена — тепла
Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,
Бо маками у полі проросла.
О, світе мій, твоя палає врода,
І полум'я шалено гоготить,
Обпалює епохи і народи,
І в мене мисль...
А час іде — не спить.
Не спить і серце, відповіді хоче
За всіх, хто жив, живе і буде жить...
Допоки нам дивитиметься в очі
Зловісний стронцій атомних страхіть? /В.Сташук/
Вчитель.
Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирали повільно, але в тяжких муках.
Ведучий 1
Чорнобиль – невеличке українське містечко, що знаходиться за 104 кілометри від Києва. Весною воно потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди відусюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Здавалося що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.
Вчитель
Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства техногенних катастроф.
Ведучий 2
У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. І вже у 1983 році стали до ладу чотири енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось. Відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини.
Ведучий 1
Це було місто - сад. Які широкі вулиці! А скільки тільки квітів було у скверах, алеях, парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалась річка. Ніщо не віщувало біди.
Учениця
Жасмин цвіте, і трави косять,
І сіно пахне і п'янить.
І йдуть дощі, коли не просять,
І з вітром колос гомонить.
Усе живе жадає жити,
Снаги і сили повне вщерть.
І важко, й страшно говорити,
Що нас усіх чекає смерть.
Ведучий 2
Стояла тиха весняна ніч. Саме в таку з ночей о 1 годині 23 хвилини 40 секунд 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я.
(Чути дзвін, який потім стихає)
Ведучий 1
Біда, що сталася, відгукнулася болем у серцях мільйонів людей, схвилювала міжнародну громадськість. Наша країна вперше зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.
Ведучий 2
Вирвавшись з-під влади недбайливих господарів, радіація спричинила трагічні наслідки. Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусію і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 мільйонів чоловік, тобто кожний п'ятий.
Смерть 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками: скорочення народжуваності та збільшення смертності населення. У державі народилося 14 000 неповноцінних дітей, близько 70 % від народження мають ті чи інші відхилення у здоров'ї. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань серед молодих людей.
Ведучий 1
Біда розчинилася у духмяному повітрі, у біло-рожевому цвітінні яблунь та абрикос, у воді сільських криниць, у всій красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась у людях. Ця трагедія увійде в історію, в усі хроніки людства як незагойна рана на тілі України. Увесь цей жах відгукнувся болем у серцях мільйонів людей.
Учень
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім'ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип'ятською водою.
Мій Чорнобиль, зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди
Наче кров, на твоїм обличчі /Білий І. Ти відомий сьогодні кожному/
Ведучий 2
Обезлюдніли села, де століттями ростили жито, виховували дітей. Тепер у селах моторошна тиша. Лише гадюччя і вужі повзають на його околицях. Довкруг все заростає бур’яном.
Ні звуку, ні скрипу, лиш вітер
Гуляє в порожніх оселях...
Ще треба й таке пережити –
Безлюдні покинуті села.
(Пісня. В небе Чернобыля)
Учень
Перший удар на себе..
Перший вогонь на себе...
З полум'ям стали до бою,
З полум'ям смертоносним.
І заступили собою
Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як наші діди на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли на герці,
Пам'ятник їм вознести
Треба у кожному серці.
Ведучий 1
Їх було 28 – пожежних Чорнобиля. Вони першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Сьогодні їх називають „шеренгою № 1". Ніхто із цієї шеренги не здригнуся, не відступив перед лицем неймовірної катастрофи. Сьогодні згадаємо тих перших, які кинулися у вогонь, у небезпеку, які заступили собою усіх нас. Це Віктор Дибенко, Володимир Правик, Микола Ващук, Микола Титенок, Василь Ігнатенко...
Ведучий 2
Шестеро пожежників загинули на початку, прийнявши смертельну дозу радіації, решта - трохи пізніше згасли у московській клініці. Вони грудьми життям своїм заступили мільйони людей. Всього у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи взяло участь 600 тисяч осіб зі всього СРСР, зокрема, українців 350 тисяч.
Ведучий 1
В екстремальних умовах люди працювали, не рахуючись ні з чим, навіть з власним життям і здоров’ям, в ядерному пеклі. На сьогодні в Україні нараховується 73 тисячі інвалідів-чорнобильців. Померло після Чорнобильської аварії 14 тисяч ліквідаторів-українців.
Ведучий 2
Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.
Читець 1
Куди не глянеш — все мов нереальне.
Стоїть край шляху дерево печальне,
Гудуть дроти високовольтних ліній,
Чорніє човен між розквітлих лілій,
лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами на долині.
Читець 2
А в тім селі ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розлуку.
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи.
І дітям в ній не вчитися ніколи.
Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть, незрима і повільна.
Чортополохом обрій заростає.
Село і квіти стронцій роз’їдає
і час пересипається пісками
На полі, що шуміло колосками.
Читець 3
А по ночах, трагічне і фатальне,
На землю ллється світло астральне
І фантастичне, сіре мерехтіння
Породжує примарливе видіння
Людей, які від наглої біди
Пішли із цього краю назавжди.
Поволі слід за ними заростає,
І дощ свинцевий землю засіває,
І дно ріки встеляють блискавки,
І, розметавши крила, ластівки
Ширяють на чорнобильських вітрах,
І чорні хмари навівають страх./М.Луків. Дощ у зоні Чорнобиля/
Вчитель
Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.
Ведучий 1
"Мирний атом" став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...
Ведучий 2
Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.
(Пісня "Молитва".Слова Олександра Кониського, музика Миколи Лисенка)
Учень.
Намалюй, мені будь-ласка, радість і красу.
Вчитель.
І малюю я веселку, квітку і росу,
З посмішкою на обличчі дівчину в вінку
І хлопчину, що кружляє з нею у танку.
Учень.
Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.
Вчитель.
Я малюю лист осінній, схилену вербу,
що спустила свої віти голі до землі.
І ключами в синім небі ринуть журавлі.
Учень.
Намалюй мені ще ніжність.
Вчитель.
Тема не проста.
І малюю я рожеві мамині вуста,
І метелика, і сонце, й квітку лугову,
І зелену шовковисту молоду траву.
Учень.
Намалюй мені, будь-ласка, …намалюй біду.
Вчитель.
Як її намалювати? Спосіб не знайду.
Чи поранену пташину, може, ледь живу?
А рука сама малює чорнобиль-траву...
Учень.
Нащо ти траву малюєш? Це біда така?
Вчитель.
Цю траву зовуть «чорнобиль»,
ця трава гірка. В ній отрута, смерть, і сльози,
і брудна вода. В ній хвороби, сум, неспокій.
Це страшна біда!
Учень.
Краще намалюй щось гарне.
Намалюй життя. А гірку траву чорнобиль
Викинь на сміття.
Вчитель.
Так, дитино, намалюю я життя тобі.
І надії намалюю, й мрії голубі.
Намалюю синє небо, чисте джерело.
Намалюю я лелеку, поле і село.
Намалюю, віру, розу, доброту й любов…
Та гірка трава чорнобиль проростає знов.
Вчитель
Урятований світ — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...
Джерела:
1. https://galereika.net/_ph/37/2/536060321.jpg
 |